Вчені з Каліфорнійського університету в Берклі і Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики виявили доказ того, що Сонце в минулому було подвійною зіркою.

Вони проаналізували радіохвильове випромінювання, яке виходить з пилової хмари в сузір’ї Персея на відстані 600 світлових років від Землі. Це дозволило з’ясувати. Що в туманності «ховаються» 45 одиночних світил, 19 бінарних і п’ять кратних (коли в системі більше двох зірок). Виявилося, що подвійні зірки, які розділяє відстань у 500 а. е. і вище, досить молоді (їм менше півмільйона років). Вони також розміщені вздовж осі пилової хмари. Старі світила розташовані ближче один до одного.

На підставі статистичних моделей з’ясувалося, що таке розташування зірок можливо тільки в одному випадку – якщо подібні Сонцю зірки мали «партнера», який врівноважував центр мас. Вчені вважають, що процеси в далекому космосі можуть бути аналогічні тим, що відбувалися в нашій сонячній системі сотні мільйонів років тому.

Наша робота — це крок вперед у розумінні того, як сформувалися подвійні зоряні системи, а також їх ролі у зоряної еволюції

Астроном Стівен Сталер

Зазначимо, що вже досить давно деякі вчені припускали існування «близнюка» Сонця, назвавши невловиму зірку Немезідою. Їй приписують малу яскравість, через що її не можна виявити оптичними методами, а також вважають, що саме вона відповідальна за масові вимирання тварин на Землі. Таких, до речі, було більше десяти, хоча самими глобальними вчені вважають 5. Також є гіпотеза, що вимирання поділяли періоди 25-30 млн років, тобто вони пов’язані з якимись зовнішніми впливами. Останнє поки що не є однозначно доведеним і однозначно неспростованими. Сама ж Немезида, за різними даними, знаходиться на відстані 50-100 тисяч астрономічних одиниць (0,8-1,5 світлового року) і обертається по дуже витягнутій орбіті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter .